Створення українських стікерів “Вайолет” для Viber

Створення українських стікерів “Вайолет” для Viber


Мені здається я багато про це говорила, але скоріше у своїй голові веду діалоги про цю історію. Я зізнаюся, що встановила Вайбер тільки через те, що треба було подивитися, що це програма бо я не знала, хто мені писав…

Лютий 2014 року. Ми всі пам’ятаємо той непростий час. 20-го лютого я дізналася, що вбили мого друга. Мій шок, перша присутність на похоронах. Серце не хотіло вірити, що сталося. Протягом самого Майдану лунала думка в голові,що треба щось зробити, чимось допомогти. Але я творець і мені хотілося чимось таким. Листівки з пухнастиками робила, але то здавалося краплинкою. Пам’ятаю 24-го лютого мені написала контент менеджер з Вайбер. Питала,що шукають ілюстратора для нових паків стікерів і знайшли мене через мій веб сайт. Я чесно скажу, що тоді не знала, що таке Вайбер та і настрою в мене не було взагалі щось робити. Мій стан тоді був морально дуже важкий. Я ввічливо відповіла,що я б хотіла, але десь місяці через 1-2 змогла б. На цьому діалог закінчився)) Запланована подорож до Грузії у березні таки сталася з компанією, хоча згадувати, як я виглядала зі сторони не хочеться. Занадто все розривалося всередині і то були тільки мої проблеми, а не інших. Можливо і їхати не варто було. Але деякі розмови були про вайбер. І я подумала “Хм, мабуть досить відома фірма. Але я ж відмовилась і вони навряд чи мені напишуть, бо ілюстраторів море. Ну так і буде”

Забула я про цей лист. У мене в квітні була подорож до Чехії. І я отримала листа знов від Вайбер. Рівно через той час, як я сказала, коли буду мати час…Вони знов питали чи не було б часу зробити спеціальне замовлення. Тут я вже якось зібралась і погодилась. Був підписаний договір про нерозголошення (NDA) у якому зазначалося, що років 5 я не маю право розказувати про цей проект чи якось так. А завдання було розробити пак стікерів з їх персонажем для України. Одягнути дівчинку Вайолет і зробити український пак. Знаєте, я б сказала, що на запит приходить варіанти. Мій запит під час Майдану був бодай щось зробити корисне для України. Мені дали шанс представити Україну у світі у той важкий і важливий час завдяки міжнародній програмі. Мої висновки прості. Варіанти приходять. Просто ніколи не знаєш які саме, але найкращі для тебе. Цей проект дав мені можливість втілити мою мрію. Це було не легко і дуже відповідально. У мене не було змоги з кимось порадитись, бо я не могла про це навіть розказувати. І так часто у замовленнях. Для мене це важливий проект тільки через те, що мені стало трохи легче, бо відчуття , що я зробила щось корисне було втілене у реальність. Це магія життя. Це ще раз підтвердження того,що у кожного є своя магічна паличка. Варто лише про щось щиро мріяти, діяти у цьому напрямку. Не було б у мене моїх робіт, мені б не написали. Я думаю всім дається шанси, якщо щось робити і рухатися уперед.

П.С. Був ще другий пак стікерів, але його не випустили на жаль. Але добре, що встигли хоч один українською мовою

Места, которые вдохновляют: интервью с художницей Олей Яценко


Ведущая и редактор портала “Вокруг света Украина” Вероника Масенко

Художница и фотограф Оля Яценко ищет вдохновение в разных уголках нашей планеты. В этом интервью Оля рассказала нам о странах, которые ее впечатлили: Новой Зеландии, Непале и Мексике. А также о местах, которые захотелось изобразить на картинах.

Оля, ты как-то говорила, что даже главных персонажей своих картин – пухнастиков – придумала в путешествии. Расскажи, где и когда это было?

Да, образ пухнастика действительно появился в моей голове во время путешествия. Это было давно, в 2008 году. Тогда я ездила с семьей на машине по Польше и захотела сделать серию открыток. Я вообще люблю покупать открытки в разных странах, отправлять друзьям и получать тоже. Когда путешествуешь, хочется поделиться частичкой того места с близкими, которые остались дома. Хочется, чтобы они хотя бы мысленно перенеслись к тебе, в далекую страну. Захотелось создать такой образ, который каждый на себя сможет примерить. Позже у меня появились и игрушки-пухнастики. Один из них — настоящий путешественник. Я фотографирую его на фоне разных достопримечательностей в поездках. Моя глобальная мечта — чтобы этих игрушек стало много, и чтобы люди с ними ездили по миру и присылали фото из разных уголков планеты. Потом я бы сделала такой огромный-огромный альбом, в котором весь мир объединился бы благодаря одному персонажу.

Во многих странах с пухнастиком побывали?

В принципе да. Мы с ним много путешествовали по Европе, были в Норвегии, Швеции, но больше всего запомнились Новая Зеландия, Чили, Мексика, Исландия и Непал. Эти страны меня очень впечатлили и вдохновили.

Почему именно эти страны? Ведь добираться туда далеко и дорого. 

Да, это действительно так. Но я нечасто путешествую — раза в год мне достаточно. Путешествия очень вдохновляют. Побывав в настолько непохожей на Украину стране, я набираюсь впечатлений, которыми хочется делиться с остальными. Особенно я это ощутила в Новой Зеландии. Когда ты далеко, за тысячи километров от дома, ты искренне хочешь рассказать о стране так, чтобы и твоим друзьям показалось, будто они там побывали. Не все ведь смогут добраться на другой край Земли. И я задумалась, что же я могу им показать? Это вылилось в несколько серий картин о разных странах. На картинах я не просто передаю пейзажи, а рассказываю истории – тоже благодаря персонажам. Моя задача – поделиться эмоциями, вдохновить людей на поездку.

В серии твоих картин про Новую Зеландию есть одна, на которой изображен пролив Кука. Расскажи, пожалуйста, об этой работе и о месте, которое на нее вдохновило.

На картине изображены два острова, а между ними – пролив Кука. По нему ходит паром, который соединяет два самых больших острова Новой Зеландии – Северный и Южный. А еще на картине изображены животные, которых я встречала там: кит, морские котики, дельфины – все то, что я действительно видела вживую. Мне кажется, что Новая Зеландия — одно из наиболее зеленых мест планеты. Она впечатляет. Эти голубые киты – самые большие млекопитающие в мире, пингвины…

Ты и новозеландских пингвинов нарисовала, не правда ли?

Да. Пингвинов я рисовала с фотографии, которую сделала в океанариуме Оклэнда. А потом я увидела пингвинов в дикой природе. Должна отметить, что в Новой Зеландии особое отношение к животным. Если ты приезжаешь на экскурсию посмотреть пингвинов, тебя предупреждают, что тут ты лишь гость. Нельзя лишний раз высунуть фотоаппарат, чтобы не напугать животное. Здесь не говорят: «Не подходите — тюлень может напасть». Тут просят самим его не пугать.

Были в Новой Зеландии места, которые тебя впечатлили, но на картинах не отобразились?

Да, я далеко не все написала, что видела. Мне нужно определенное время, чтобы картина родилась. К примеру, я была в Новой Зеландии в 2016 году, а пингвинов написала в 2018. Еще нарисовала дельфинов в новой для себя технике — абстракции, маслом. Писала с фотографии, которую сделала в путешествии. Как-то ехала на теплоходе и увидела, как прыгают дельфины. Фото, которое я сделала, стало референсом для картины. Ледники, которые меня очень вдохновили, я тоже еще не нарисовала. Как и птичку киви. Много есть о чем рассказать, и я еще буду делать это с помощью картин. За 26 дней поездки — казалось бы, так много — я многое не успела увидеть. А кто-то вообще не сможет… Те же ледники – лет через 40 они могут растаять. То же самое в Исландии — там очень ощущается глобальное потепление. В Мексике поражает загрязнение пластиком. Я помню, мы плыли по каньону, где крокодилы жили среди пластиковых бутылок. Это ужасно.

Каньон, о котором ты говоришь, – это каньон Сумидеро?

Да, его я тоже нарисовала. Мы плыли по каньону на большой лодке, но мне захотелось изобразить маленькое каноэ, девушку, собачку. В интернете есть похожие картины, но когда ты сам плывешь там – это все равно другое. Еще из Мексики у меня есть картина со светлячками. Там я их впервые в жизни увидела. В этой картине вообще собрано несколько типичных для Мексики образов: там есть водопад, в котором я купалась накануне нового года, мангровые заросли, сквозь которые мы пробирались на лодке, и девушка в пончо.

У тебя еще есть картина с кроликами в пончо. Это тоже мексиканские зверушки?

Нет, это картина не о Мексике, а о Непале. Меня тогда попросили написать картину для благотворительного аукциона, а я как раз была под впечатлением от Непала. Вид на картине – это Гималайские горы. А пончо… В Катманду есть базары, где продается множество этих ярких накидок, пледов, которые я тоже увезла с собой. Кролики – это образы меня и моей подруги. Картина о том, как мы однажды сидели на крыше в накидках и смотрели, как встает солнце в Покхаре.

Слышала, что в Покхаре начинается популярный трекинговый маршрут по Гималайям. Ты даже нарисовала это место на картине. Был ли у тебя походный опыт в Непале?

Нет, такого опыта не было. Я гуляла только по городу, но наблюдала, как спускались многие иностранные туристы. На картине хотела передать эмоции и ощущения. Захотелось изобразить Гималайские горы и огромного яка, но такого легкого, как облачко. В Покхаре я спросила у знакомого, что такое медитация. Он ответил, что это главным образом наблюдение за свои телом. Слушать, как кровь течет, к примеру. В картине мне захотелось передать такое медитативное спокойствие. Перенести человека в ту легкую, спокойную атмосферу. По той же причине я и рисую светлые картины.

Действительно, твои картины из Непала такие светлые, пастельные, очень позитивные. Но если почитать про это страну в Интернете, складывается впечатление, что она небогатая, а каком-то смысле даже отсталая. А ты все равно из путешествия вынесла позитив. Это особое восприятие какое-то?

Наверное, так и есть. Вот попадаешь в Катманду — а там кучи людей, мотоциклов, загазованность, пыль, отсутствие дорог. Там 200 километров можно ехать между городами в лучшем случае 8 часов. Но в чем особенность этой страны — а я согласна, что не каждый готов туда поехать, — люди там абсолютно спокойные, по ним не скажешь, что они бедные и несчастные. Вот идешь ты по городу, а вокруг тебя толпа. В Киеве в людных местах у меня бывает паника. А там в подобной ситуации спокойно. Наверное, ощущается энергетика. Внутри непальцы скорее безобидные, они верят в карму, потому мало шансов, что тебя там где-то за углом подрежут. Ведь все хотят в следующей жизни родиться человеком. А вообще эта страна дает понять, что у нас здесь все относительно классно. Классно, что у нас вообще асфальт лежит на дороге. Иногда нужно это ощутить.

Источник: Вокруг Света Украина

Art project «Cult fashion & Аrt lady» Interview with Olya Yatsenko


Завжди було цікаво: про що думають художники, коли малюють свої картини? Які образи виникають в їхній уяві та чи ототожнюють вони себе із зображенням на полотнах? У проекті «Cult fashion & Аrt lady» від Арт-галерея Мануфактура, спільно з бутиком Cult Fashion Outlet.

 Фотограф Анна Белокур-Верховская, стиліст Svetlana Bagaeva

Ми прагнули показати, як би виглядали живописні роботи наших героїнь, якщо б вони самі стали їх живим втіленням.

Щоб ближче познайомити вас із учасницями проекту, пропонуємо їх відповіді на 10 запитань.

Olya Yatsenko (Оля Яценко) – художник та ілюстратор

1. Ідеальний день художника, який він для тебе? 
– Ідеальний день для мене, коли він кожного дня ідеальний! Коли створюю нові роботи, втілюю ідеї, дізнаюсь цікаву для себе інформацію. Проводжу день так, як хочеться, і приймаю цей вибір із задоволенням. А перед сном пригадую всі приємні моменти.

2. Як ти любиш проводити свій вільний час? 
– Це може бути час проведений в тиші та спокої або в приємній компанії. Розмови на цікаві теми, які надихають на нові картини. Це йога або теніс. У теплий період перед сном побігати по місту. Спробувати щось нове. Та найкращий вільний час – це зустрічати світанки і заходи сонця, подорожі у нові місця та країни! Для мене це найкращий спосіб перезавантажити себе перед роботою.

3. Якби зараз ти мала можливість відправитись у будь-який куточок на землі, куди б ти поїхала або пішла? 
– У мене багато таких місць, де б я хотіла опинитися. Але найзагадковіше місце, куди б я відправлялась кожного разу, коли б відчувала брак енергії – це у Місячну Долину пустелі Атакама (Чилі). Зустрічати захід сонця та дивитися на зоряне небо. Бо там шалена енергетика, яка творить дива у житті.

4. Якщо б ти могла запросити на обід будь-якого видатного художника, хто б це був і чому?
– Я б запросила Ван Гога і сказала, що про нього та його талановиті картини знає цілий світ!

5. Уяви, що тобі випала нагода зіграти будь-яку роль у кіно або озвучити персонажа з мультфільму, кого б ти обрала?
– Я би зіграла у фільмі «Індіана Джонс» якусь головну жіночу роль або Лару Крофт.

6. Кажуть, для художника дуже важливо не втрачати в собі дитину, а на який вік ти себе відчуваєш зараз, і чому?
– Мені здається, що кожна людина має берегти свою внутрішню дитину, яка завжди живе всередині нас. Моїй років 6-ть. Вона допомагає краще відчувати, помічати моменти у житті та не забувати, що навколо багато доброго та цікавого.

7. Якби ти була чарівницею, які надприродні можливостями ти б хотіла мати?
– Скоріше за все, це були б можливості переміщуватись у просторі в різні куточки світу.

8. Який реальний навик хотіла б опанувати і чому?
– У мене багато бажань опанувати щось нове. Наприклад, верхову їзду, щоб відправлятися у цікаві подорожі красивими місцями планети.

9. Якщо хто-небудь написав книгу про тебе, який би це був жанр і як би вона називалась? 
– Мабуть, ця книга була б автобіографічною. А називалась би вона «Картини, які творять дива».

10. Якби тебе попросили намалювати картину твого життя, щоб там було зображено?
– На цій картині було б зображено весняний краєвид – зелені поля, на яких розквітають квіти. На небі великі білі хмари. З одного боку поля було б видно гори, а по інший бік – горизонт моря. І на цьому полі літали б білі метелики.

Клуб оптимістів: Оля Яценко


Щиро дякую Христі Слободян, яка написала про мене у своєму журналі

Продовжуємо писальний марафон!  Поки довгі дописи визрівають і дописуються, розповім коротеньку історію про дуже позитивну, шалено талановиту людину — художницю Олю Яценко. Адже це просто ідеальний кандидат до мого “Клубу оптимістів“! 

З Олею ми познайомилися випадково, кілька років тому коли я шукала ілюстратора для своєї мамської книжки. Мені відразу сподобалася теплота, безпосередність і доброта, яких так багато у Олиній творчості. Світ, який вона малює пронизаний світлом і життям. Персонажів, яких вона творить, хочеться обіймати  

Всю статтю можна прочитати у Христі  в її журналі Жовті Окуляри